Комплексна державна програма енергозбереження України Список прийнятих скорочень апк - страница 33

^ 5.3. Формування економічного середовища, сприятливого для енергозбереження
Передумови реалізації Програми (економічно обгрунтованого потенціалу енергозбереження) полягають у тих сферах управлінської, економічної, законодавчої та іншої діяльності, в яких здійснюються конкретні механізми вирішення задач, що впливають на розвиток процесів енергозбереження в національному господарстві та суспільстві в цілому. До найважливіших умов підвищення ефективності використання енергоресурсів відносяться, крім загальноекономічних, також нормативно-правові, інституціональні, організаційно-технічні та фінансово-інвестиційні умови здійснення національної, галузевої і регіональної політики енергозбереження. Створення цих умов дозволить сформувати економічне середовище, сприятливе для енергозбереження.

Таким середовищем вважається наявність відповідного економічного законодавства та комплексу господарських умов, що надають реальні можливості як для безпосередньої, так і для непрямої фінансової підтримки енергозбереження, а також роблять невигідним надмірне витрачання енергоресурсів, навіть при отриманні за рахунок цього економічних переваг. Економічне середовище розглядається кожним суб'єктом господарювання як сприятливе для енергозбереження, якщо здійснення заходів, спрямованих на раціональне використання енергоресурсів, є фінансово більш привабливим, ніж інші альтернативні варіанти досить рентабельних витрат.

При наявності значного невикористаного потенціалу енергозбереження в країні формування такого середовища становить зміст державної стратегії підвищення енергоефективності національної економіки на довгострокову перспективу. Загальний принцип створення сприятливих умов для енергозбереження полягає в тому, щоб економічні пільги розповсюджувались тільки на такі енергоефективні проекти, граничні витрати яких на економію енергоресурсів не перевищують граничних витрат на приріст пропозиції енергоресурсів.

Формування економічного простору, в якому витрати на енергозбереження та прибутковість виробництва продукції - паралельні цілі для всіх суб'єктів господарювання, здійснюється як в результаті ринкових перетворень (загальноекономічні умови), так і шляхом реалізації спеціальних цілеспрямованих заходів.

5.3.1. Створення загальноекономічних умов активізації енергозберігаючої діяльності

Енергозбереження, як і вся інша інноваційна діяльність, успішно розвивається тільки в умовах конкурентної ринкової економіки. Пріоритетність енергозбереження в ринковому середовищі обумовлюється посиленою мотивацією до зниження виробничих витрат. Цей чинник в Україні повинен зіграти особливу роль, оскільки в собівартості промислової продукції частка енергоресурсів перевищує 30 %. В зв'язку з цим всі заходи, спрямовані на подолання економічної кризи, структурну перебудову, приватизацію, демонополізацію і розвиток конкуренції, водночас сприяють активізації енергозбереження.

Притоку інвестицій та кредитів в енергозбереження, як і в інші інноваційні сфери капіталовкладень, буде сприяти послідовна інвестиційна політика держави та загальна фінансова стабілізація економіки. Така політика включає створення до 2000 року розвинутого національного ринку капіталів шляхом формування фондового ринку, залучення грошових коштів від приватизації, запобігання значному коливанню обмінного валютного курсу. Остаточне зниження в цей період темпів інфляції до середньоєвропейського рівня призведе до зменшення банківських відсоткових ставок по кредитах.

Інвестиційна привабливість енергозберігаючих проектів в цілому потенційно вища, інших напрямків капіталовкладень, тому при поліпшенні інвестиційного клімату ця сфера в першу чергу одержить потужний імпульс розвитку. Інтенсифікацію процесів виробничого нагромадження повинно забезпечити широке використання вітчизняних та іноземних кредитних джерел, подальша концентрація банківського капіталу. Протягом 1997 - 1998 років реформування податкової політики дозволить реалізувати механізм надання податкових пільг для створення можливостей здійснювати значні капіталовкладення в розвиток виробництва також за рахунок власних коштів підприємств. Зростанню обсягів інвестування буде сприяти введення прискореної амортизації основних виробничих фондів, своєчасне проведення їх індексації відповідно до темпів інфляції.

У ринкових умовах рівень цін на енергоресурси є головним спонукальним мотивом їх економного витрачання. Передумови використання цінового фактора в Україні як найважливішого стимулу до енергозбереження існують - ціни та тарифи на енергоносії вже майже досягли світового рівня. Тому всі дії, спрямовані на формування більш конкурентного економічного середовища, мають позитивний вплив на процеси енергозбереження. Активна антимонопольна політика значно обмежує можливості монополістів компенсувати свої втрати від додаткових витрат на енергоресурси шляхом підвищення цін на продукцію.

Завершення формування інфраструктури ринку первинних енергоресурсів, ціноутворення на енергоносії на базі механізму попиту та пропозиції призведе в найближчий час до остаточного усунення диспропорцій в цінах на паливо. В свою чергу реструктуризація в електроенергетиці, створення оптового ринку електроенергії та вдосконалення структури тарифів на електроенергію дозволять зменшити витрати органічного палива на її виробництво.

Після очікуваної в період 2000 - 2005 рр. стабілізації економічної ситуації, з початком виходу з соціально-економічної кризи при зниженні інфляції до середньоєвропейського рівня, потрібне подальше стимулювання енергоефективності суспільного виробництва шляхом введення режиму енергетичного оподаткування. Стала підтримка цін на енергоресурси (за рахунок введення податків на використання енергоресурсів) на високому рівні є доведена міжнародною практикою передумова постійної зацікавленості в енергозбереженні.

Всі складові мети програми, як і задачі економічної реформи в цілому, можуть бути досягнені тільки за умови суспільно-політичної стабільності та громадянської злагоди в країні, а також чіткого розподілу державних та адміністративних обов'язків між Держкоменергозбереження, Міненерго, Мінекобезпеки, Держжитлокомунгоспу та ін.

5.3.2. Нормативно-правові умови

Цілеспрямоване формування економічного середовища, яке посилює пріоритетність енергозберігаючих заходів для суб'єктів господарювання, здійснюється державою завдяки створенню відповідних нормативно-правових умов. Хронологічний порядок реалізації цього механізму такий:

1996 рік (друге півріччя) - внесення доповнень в діюче Положення про загальнодержавний позабюджетний фонд енергозбереження, що передбачають формування Фонду також за рахунок відрахувань від вартості фактично використаних енергоресурсів і штрафів за їх марнотратне витрачання. 

1997 рік (перше півріччя) - визначення розміру ставок і введення в дію відрахувань від вартості фактично використаних енергоресурсів; первинне накопичення кредитних ресурсів за рахунок усіх джерел надходжень до Фонду; методичне забезпечення діяльності Фонду по визначенню розміру кредитних пільг залежно від енергетичної ефективності проектів, які на них претендують; розробка, аналіз та відбір першочергових енергоефективних проектів, що кредитуються Фондом.

З 1997 по 1998 роки - розробка і прийняття необхідних нормативних актів для організації в усіх областях і великих промислових центрах місцевих позабюджетних фондів енергозбереження для фінансової підтримки проектів технологічного енергозбереження. Ця підтримка має надаватися переважно шляхом пільгового кредитування витрат на впровадження енергоефективних технологій в місцевій промисловості, житлово-комунальному секторі та субсидування дослідного виробництва енергозберігаючого устаткування, проведення науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт у сфері енергоефективності.

До 2000 року - розробка та впровадження системи енергетичних стандартів (в них фіксуються раціональні питомі витрати енергоресурсів при виробництві енергоємної продукції, показники енергоспоживання обладнання тощо. Стандарти у сфері енергозбереження призначені для застосування економічних санкцій за нераціональне використання енергоресурсів, виробництво енергетично неефективного обладнання та матеріалів); визначення та затвердження відповідною постановою уряду ставки плати за нераціональне використання енергоресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат енергоресурсів щодо рівнів, встановлених стандартами. Ці платежі передбачається вносити в Фонд.

5.3.3. Інституціональні та організаційно-технічні умови

Координацію виконання програми на загальнодержавному рівні виконує Держкоменергозбереження. Він також в межах своїх повноважень впливає на формування сприятливих зовнішніх та внутрішніх умов і механізмів вирішення головних завдань програми, кожного з етапів програми.

Для здійснення функцій контролю за раціональним паливо- та енергоспоживанням, дотриманням існуючих технологічних регламентів використання енергоресурсів протягом 1996 - 1998 років утворюються центральні та регіональні (обласні, міські) органи державної інспекції з енергозбереження. На першому етапі права інспекції з енергозбереження обмежуються накладанням штрафів за безгосподарне енерговикористання та прямі витрати енергоресурсів. Після введення в дію комплексу енергетичних стандартів функції контролю розповсюджуються на дотримання стандартизованих рівнів питомих витрат енергоресурсів. В разі перевищення цих рівнів органи інспекції стягують плату за нераціональне енерговикористання.

Завершення робіт по стандартизації енерговикористання при виробництві основних видів енергоємної продукції передбачається на 2000 рік. Комплекс енергетичних стандартів та норм буде відбивати прогресивні на той час показники ефективності енерговикористання.

Вони також здійснюють контроль за цільовим витрачанням позичальниками коштів фондів енергозбереження і вносять пропозиції щодо зміни умов фінансування, припинення кредитування та відшкодування затрат.

Протягом найближчих п'яти - семи років організовуються при фінансовій участі чи підтримці загальнодержавного позабюджетного фонду енергозбереження акціонерні національні, міжрегіональні та місцеві центри енергоефективності, корпорації (холдинги) по випуску енергозберігаючого обладнання, енергозберігаючі компанії, інформаційно-консультаційні центри, приймаються організаційні заходи по створенню та розвитку матеріальної бази енергозбереження та інфраструктури ринку енергоефективного обладнання, техніки і матеріалів. В цей період часу Держкоменергозбереження за рахунок коштів Фонду створює розгалужену мережу центрів підготовки фахівців для органів державної інспекції з енергозбереження, підвищення кваліфікації кадрів енергетичних служб підприємств тощо, системи виготовлення та розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів (рис. 5.3).

Важливим є формування конкурентного середовища в сфері розробки та впровадження енергозберігаючого обладнання. Для створення конкурентоздатної техніки необхідне широке застосування конкурсного відбору проектів з енергозбереження, їх наукова обгрунтованість, виважені підходи при захисті національного виробника та використання закордонної техніки, придбання ліцензій.

  

Рис. 5.3. Схема інституціонального забезпечення енергозбереження

5.3.4. Фінансово-інвестиційні умови та механізми

Повномасштабна реалізація економічного механізму енергозбереження, закріпленого в Законі України "Про енергозбереження" завершується до 2000 року. Це буде головною умовою вирішення завдань усіх етапів програми. Основні складові цього механізму будуть функціонувати, починаючи з 1997 року. Їх здійснення передбачає:

- створення позабюджетного загальнодержавного фонду енергозбереження як ключового елементу механізму перерозподілу коштів на користь процесу інвестування енергоефективних проектів та програм. Основна частина накопичуваних фінансових ресурсів даного фонду буде надаватися як пільгові кредити. При цьому розмір пільгової відсоткової ставки встановлюватиметься залежно від енергозберігаючого ефекту проекту;

- введення режиму відрахувань в Фонд від ринкової вартості фактично використаних енергоресурсів з віднесенням додаткових витрат на собівартість продукції. Фіксована ставка цих відрахувань буде адекватна потребі в початкових ініціюючих інвестиціях в енергозбереження.

Зниження інвестиційних ризиків завдяки фінансовій підтримці енергозбереження сприятиме залученню в цю сферу значних обсягів інвестиційних ресурсів вітчизняних та міжнародних фінансових джерел.

Після розробки комплексу енергетичних стандартів, починаючи з 2000 року, вводяться передбачені законом платежі за нераціональне використання енергоресурсів, а після 2000 року цей різновид надходжень має бути головним джерелом первинного наповнення Фонду. В свою чергу відрахування від вартості використаних енергоресурсів мають трансформуватися в енергетичний (бюджетний) податок і виконувати тільки стимулюючу функцію за рахунок посилення дії цінового фактору.

Інші механізми фінансування енергозбереження включають:

- безповоротне асигнування або надання бюджетних коштів у формі позичок для здійснення переважно пілотних проектів на державних підприємствах. Це, перш за все, проекти, які задовольняють гостру потребу в енергоефективному обладнанні загальнопромислового призначення або дозволяють значно зменшити потребу в імпорті енергоресурсів;

- фінансування з залученням енергозберігаючих компаній, які працюють на основі перформанс-контрактингу та здійснюють лізингову діяльність в сфері енергозбереження.

За рівнем і характером ефективності енергозберігаючі проекти діляться на три основні групи (рис. 5.4). До першої групи належать проекти, здатні забезпечити позичальникам-власникам об'єкту впровадження проекту достатній рівень доходу, щоб розрахуватись з інвесторами (банками, підприємствами, приватними особами тощо) по комерційному курсу процентної ставки і мати прибуток. Такі проекти спрямовані, в першу чергу, на підтримання у належному стані існуючого обладнання і доведення показників енергетичної ефективності до рівня кращих зразків. Це, наприклад, вдосконалення теплозахисних покриттів теплопроводів і промислових печей. Крім того, до першої групи відносяться деякі проекти, які реалізовують нові принципи використання енергії. Основним джерелом фінансування першої групи проектів є в основному кошти власника об'єкту впровадження проекту та інвестиції, одержані на загальних умовах.

До другої групи належать проекти, реалізація яких має народногосподарське значення, але не дає достатнього доходу безпосереднім виконавцям. До них відносяться проекти міжгалузевого характеру, а також проекти, спрямовані на кардинальне вдосконалення і реконструкцію існуючих технологій та обладнання. Це, наприклад, впровадження турбодетандерних установок для виробництва електроенергії на існуючих котельнях. Джерелом фінансування другої групи проектів, крім названих вище, є також загальнодержавний позабюджетний фонд енергозбереження.

До третьої групи належать проекти, реалізація яких не дає прямої комерційної віддачі, але результати їх впровадження позитивно впливають на функціонування енергетичного ринку, стан навколишнього природного середовища, соціальну сферу, мають важливе значення для розробки нових енергозберігаючих технологій, визначають напрямки практичної роботи на майбутнє. До них належить створення енергоефективних демонстраційних зон, проведення освітніх та рекламних кампаній, виконання прикладних наукових досліджень та ін. Джерелом фінансування третьої групи проектів, крім названих вище, є також субсидії з державного бюджету.

  Рис. 5.4. Схеми фінансування енергозберігаючих проектів

5.3.5. Регіональні механізми та програми енергозбереження

Запорукою того, що програма енергозбереження охопить усі ланки та ієрархічні рівні господарювання є проведення ефективної регіональної політики енергозбереження. Регіональні механізми здійснення цієї політики принципово не відрізняються від загальнодержавних (галузевих). Економічний механізм в області (місті) також базується на застосуванні заходів стимулюючого та фіскального характеру, які застосовуються до виробників та споживачів енергоресурсів. Відповідно до діючого законодавства обласні та міські державні адміністрації мають права для самостійного встановлення відрахувань, які базуються на вартості використаних енергоресурсів, в створювані місцеві фонди енергозбереження.

В структурах усіх обласних та міських державних адміністрацій до 1998 року повинні бути створені органи (управління чи відділи), які б спеціалізувалися на питаннях функціонування енергогосподарства і енергозбереження, координували здійснення енергоефективних заходів, визначали шляхи оптимального рівня самозабезпечення паливом та енергією, перш за все, за рахунок енергозбереження, встановлювали порядок утворення та витрачання місцевих фондів енергозбереження. Ці органи повинні спиратися у своїй роботі на спеціально створені структури - місцеві акціонерні центри енергоефективності та науково-технічні ради з енергозбереження.

Функції центрів енергоефективності полягають в експертному обстеженні енергетичного господарства місцевих підприємств, визначенні резервів економії енергоносіїв, розробці енергозберігаючих заходів та проектів, формуванні замовлень на виготовлення, закупівлю та оренду обладнання, здійснення іншої виробничо-впроваджувальної діяльності.

Науково-технічні ради є безприбутковими громадськими об'єднаннями для виконання дорадчих функцій при узгодженні інтересів постачальників та споживачів енергоресурсів, експертному відборі енергоефективних проектів для їх фінансування із місцевих фондів енергозбереження, а також в прийнятті участі в роботі ревізійних комісій цих фондів.

Найважливішим завданням регіональних центрів енергоефективності та науково-технічних рад з енергозбереження є формування регіональних програм енергозбереження. Загальна координація та впровадження цих програм здійснюється спеціально створюваними структурними підрозділами обласних та міських держадміністрацій.

Головною метою розробки регіональних програм енергозбереження є вирішення проблем енергопостачання регіону шляхом залучення регіональних ресурсів і можливостей заощадження палива та енергії. Розробка регіональних програм складається з 3 основних етапів:

• визначення регіонального рівня програми, кола організаційних питань та основних її задач;

• безпосередня розробка та оцінка енергозберігаючих заходів;

• визначення джерел фінансування програми і створення системи її супроводження.

Рівні регіональних програм повинні насамперед відповідати прийнятому в країні адміністративному розподілу. Це пов'язано з існуючою системою статистичної звітності, що є важливим джерелом ретроспективної інформації, яка дозволяє провести аналіз існуючої структури енергоспоживаючих виробництв, рівня енергоефективності, оцінити власну енергетичну базу, комунальну енергетику, показники розвитку економіки регіону, тощо.

Розробка регіональних програм може бути проведена не за адміністративними, а за географічними, природно-кліматичними та іншими ознаками. Наприклад, розробка програм енергозбереження Донбасу, Закарпаття, Полісся, окремих промислових вузлів і таке інше.

Перший етап розробки регіональних програм енергозбереження включає:

- створення робочої групи по розробці програми (з залученням фахівців інститутів, галузей, відомств та регіонвльних органів управління енергозбереженням);

- визначення терміну розробки програми та її етапапів;

- формування переліку галузей, відомств і підприємств, що залучаються до розробки програми;

- визначення основних завдань розробки програми;

- визначення необхідного інформаційного забезпечення програми.

На другому етапі розробки програми виконуються:

- аналіз структури та тенденцій розвитку економіки регіону;

- визначення переліку енергозберігаючих заходів;

- проводення комплексної оцінки заходів (обсягів впровадження, необхідних витрат, умов реалізації тощо);

- проведення, з врахуванням енергозберігаючих заходів, комплексної оцінки можливості залучення власних регіональних ресурсів (енергетичних, фінансових, матеріальних) для забезпечення більш надійного енергопостачання та створення відповідних умов реалізації енергозберігаючих заходів;

- визначення пріоритетних напрямків енергозбереження, структури і рівнів загальної економії енергетичних ресурсів в регіоні.

На третьому етапі передбачається:

- створення групи супроводження програми;

- визначення джерел та обсягів фінансування (за рахунок регіонального фонду енергозбереження, галузі, підприємства) згідно з проведеними оцінками витрат на реалізацію енергозберігаючих заходів;

- розробка переліку найбільш ефективних та масштабних регіональних енергозберігаючих заходів, визначення термінів та умов їх реалізації;

- розробка системи супроводження програми та необхідних організаційних заходів щодо реалізації механізму впливу на своєчасне і якісне виконання завдань програми.

Завдання державних, галузевих і регіональних програм можуть в певній мірі співпадати. Тісна координація (здійснюється Держкоменергозбереження) виконання цих програм дає можливість раціонально використати і, якщо необхідно, об'єднати загальнодержавні, регіональні і галузеві ресурси при реалізації певних енергозберігаючих заходів.

Орієнтовна структура регіональної програми енергозбереження включає:

- вступ (характеристика регіону, стану енергозабезпечення, регіональні проблеми тощо).

- сучасний стан та проблеми розвитку економіки регіону (регіональні та галузеві питання).

- загальна оцінка рівнів енергозбереження в регіоні (по видах енергоресурсів, сумарні витрати на реалізацію заходів тощо).

- розробка галузевих та регіональних енергозберігаючих заходів та їх комплексна оцінка (по видах енергоресурсів - паливо, теплова та електрична енергія, світлі нафтопродукти).

- соціально-економічна ефективність програми (зниження регіональних рівнів енергоспоживання, екологічні наслідки та соціальні показники).

- висновки (з визначенням ряду найбільш пріоритетних заходів, етапів та умов реалізації програми).

4075020226990531.html
4075101530426677.html
4075196215399647.html
4075285306427309.html
4075428027799228.html